Право власника на виселення осіб зі своєї нерухомості не є абсолютним. На прикладі одного із судових спорів було роз’яснено: якщо особа законно вселилася до житла, тривалий час проживає в ньому та має достатні зв’язки з цим помешканням, суд може відмовити у виселенні навіть попри заперечення самого власника. Ця судова практика є важливою для розуміння житлових прав та обов’язків усім мешканцям Шептицького.
Суть справи полягала в тому, що позивачка звернулася до суду з вимогою усунути перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом виселення осіб, які, за її твердженням, самовільно вселилися до будівлі. Вона зазначала, що не надавала згоди на їхнє проживання, не укладала жодних договорів та була позбавлена доступу до майна через зміну замків відповідачами. За матеріалами справи, спірний будинок зводився на земельній ділянці, яка спочатку належала одному з відповідачів, а будівництво здійснювалося під час його шлюбу з матір’ю позивачки. Згодом ділянку передали позивачці за договором дарування, після чого вона оформила право власності на будинок.
Один із відповідачів, який є батьком позивачки, заперечував проти позову. Він вказав, що тривалий час будував споруду за власні кошти та проживає в ній як у своєму єдиному фактичному житлі. Інші відповідачі пояснили, що перебувають у будинку як родичі та члени сім’ї через складні життєві обставини та відсутність іншого помешкання.
Під час розгляду справи № 363/2788/25 суд ухвалив рішення частково задовольнити позовні вимоги, спираючись на такі встановлені обставини:
▪️ Батько позивачки вселився до будинку ще до моменту оформлення права власності на доньку, а його проживання має тривалий характер та пов’язане з фактичним створенням і використанням цього житла як сімейного. За таких умов виселення особи становило б непропорційне втручання у право на повагу до житла відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому в його виселенні було відмовлено.
▪️ Інші відповідачі вселилися в будинок без згоди офіційного власника, не є членами її сім’ї у розумінні закону та не надали доказів наявності правових підстав для свого проживання.
▪️ Через самовільне зайняття житла цими особами та фактичне позбавлення власниці доступу до свого майна, суд ухвалив рішення про їхнє виселення без надання іншого житлового приміщення.
Суд підкреслив, що коли особа фактично тривалий час проживає у житлі та має сталі зв’язки з ним, таке приміщення може вважатися «домівкою», що потребує обов’язкової оцінки пропорційності втручання у право на житло. Водночас самовільне зайняття приміщень без згоди власника та без законних підстав є прямим приводом для судового захисту прав власності.
Стежте за головними подіями міста в нашому новинному розділі.